Пам’ятаючи про суворе ставлення в СРСР до спиртного, хтось скаже, що культивування конопель у таких умовах було б і зовсім нереальним. Однак ці люди вочевидь не знають, що 1931 року, приміром, Політбюро поверталося до питання стосовно необхідності збільшення посадок конопель аж 11 разів. А потім, через півстоліття, її посіви прагнув розширити і Горбачов. А загалом золотий вік коноплярства в СРСР тривав до 1960 року, і тоді за вирощування цієї рослини в особливо великих обсягах загрожувала не колонія строком на 5-12 років, а звання Почесного конопляра з відповідним значком або навіть звання Героя Праці. На той період держава взагалі не звертала жодної уваги на питання споживання народом наркотиків природного, рослинного походження, і чомусь проблем із цим і повальною наркоманією помічено не було. Та й у будь-якій аптеці можна було купити не тільки коноплі індійські або гашиш, а й опій, без папірців і дозволів, у будь-якій кількості. І незважаючи на те, що вже з самого початку двадцятого століття практично в усьому світі активізувалася боротьба з наркоманією, СРСР залишався осторонь цієї проблеми. На наркоманії не загострювали увагу, вважалося, що після скасування сухого закону вона сама по собі зійде нанівець навіть у південних регіонах, де виникали певні проблеми через місцеві традиції курити гашиш.
Однак надалі проблема на півдні загострилася і деякі регіони Середньої Азії почали спеціалізуватися на виробництві наркотиків, і тільки тоді, до 1934 року, виникла потреба запровадити заборону і відповідальність за виробництво опію та індійських конопель. Але інші різновиди конопель продовжували не тільки культивуватися, а й вирощуватися підвищеними обсягами, у величезних кількостях. Оскільки утворення колгоспів дещо зменшило розміри територій під посів конопель, ЦК вирішив запровадити пільги для тих, хто виконуватиме їхнє виробництво згідно з планом, і сорт конопель, як і вміст у них наркотику, при цьому жодного значення не мали.
Зрозуміло, що деякі несвідомі громадяни користувалися цим станом речей і привласнювали народну власність для особистого вживання, однак це нікого не лякало. Не бентежило й те, що на період Великої Вітчизняної війни через обмеження щодо реалізації горілки почав зростати показник споживання конопель, як правило, у південних регіонах або в кримінальному середовищі. Жодних покарань кримінального плану з цього приводу не з’явилося.
На кінець 1950-х років у Радах сформувався такий собі тіньовий ринок збуту наркотиків, і це було актуально для півдня України, Закавказзя, Середньої Азії. МВС на 1958 рік зазначило, що тут спостерігалося і розкрадання анаші, і її нелегальний збут. І до 1961 року Кримінальний Кодекс нарешті був посилений у цьому відношенні. Але обмеження в площах посіву та вирощування призвели до тяжкого становища в цьому напрямку економіки. Варто зазначити, що подібні обсяги конопель вирощували зовсім не заради задоволення – з неї виготовляли папір і тканину, мотузку, а також і масу інших продуктів, і вона була найважливішим джерелом сировини для легкої промисловості. Надалі її вирощування було в деякому обсязі відновлено – це актуально для 1985-1986 років, однак виникла проблема з пошуком і селекцією сортів, що не містять наркотичних речовин, унаслідок чого колишньої величі досягти не вдалося.
Як би там не було, але коноплі – це не просто рослина, що містить наркотик. Це ще й найцінніше джерело сировини, яке було гідно оцінено Радами, і виправдало надану довіру повною мірою, приносячи користь народному господарству.
