Крім лихої культури союзу, що розпався, з «Бугалтером», «Централом» і «Двома шматочками ковбаски», 90-ті зробили бунтівний відбиток і в західній культурі. Поки мізки Радянського Союзу кисли в основах капіталізму, саме канабіс став сценічним рушієм у США.
Здавалося б, сувора думка суспільства про використання марихуани мала б ослабнути, за умови, що легалізація та декриміналізація цієї наркотичної речовини поширювалася в той період по всьому світу. Але в темних 90-х канабіс у США був стигматизований, як і будь-який інший наркотик. Хоч як дивно, але фільми і розваги, що прямо або побічно стосуються марихуани, були ключовими інгредієнтами, так би мовити, класикою жанру. Тема марихуани слугує базисом для таких фільмів, як «Безтурботні часи в “Ріджмонт-Хай”» Fast Times at Ridgemont High (1982), «Безтурботний їздець» Easy Rider (1969), і для неперевершених Чіча і Чонга з фільму «Укурені» Cheech Chong Up in Smoke (1978).
Незважаючи на таку вільність 70-х, які сприяли тому, що для травички виділяють свій власний комедійний жанр у кіноіндустрії, все одно почалася ґрунтовна війна проти наркотиків. З приходом Рейгана до влади набули чинності «сухі пропагандистські закони»… Здавалося б, ці перипетії поклали кінець усім веселощам. Яким чином наркотичний гумор перетворився на серйозне політичне питання 80-х, все ще залишається загадкою, як і самі 80-ті роки для травички в кіно і телебаченні. Насправді важко знайти хоч один фільм після 1982-го року (якраз після релізу «Ріджимонт-Хай»), у якому марихуана показана в комічному світлі.
До 90-х культура з питання марихуани перебуває в туманному становищі. Одна половина масового споживача аморфно ставилася до наркотичного гумору і почала приймати його назад, мовляв, є та і є, що з нього взяти, а ось інша половина завзято протестувала, відмовляючись навіть чути про марихуану, незважаючи на новоспечені дослідження про медичні властивості канабісу. Насправді, загальний вигляд цілого десятиліття можна підсумувати випадком із Біллом Клінтоном, який не міг спростувати інформацію про те, що пробував марихуану, але виправдовувався, стверджуючи, що він «ніколи не вдихав» (never inhaled).
Стигматизація марихуани, перенесена в 90-ті, неабияк вплинула на суспільство і поп-культуру, які розглядали канабіс через призму минулого десятиліття. Заслуга ця на рахунку у «Великої війни проти наркотиків» і програм на кшталт: «зловживання наркотичними засобами протистоїть освіті» (D.A.R.E.), які, безумовно, слугували важливій меті, але явно прикрашали, ототожнюючи марихуану з креком або героїном. За період другої половини 80-х соціальна реклама анти-стаффа заповнила все, що тільки можна, і, чесно кажучи, скоріше була схожа на стьоб, ніж на ЗСЖ пропаганду. Саме на зламі десятиліть (кінець 80-х – початок 90-х) справа соціальної реклами та антипропаганди травички набула найсерйознішого обороту. Anti-drug кампанія приписувала стаффу найнебезпечніші властивості. У той же самий час, все це виглядало комічно і убого.
Ось кілька таких прикладів:
- Собака, що говорить, вмовляє свою власницю Ліндсі кинути курити марихуану. Реклама під слоганом «Поза контролем», викликала безліч жартів про те, скільки ж малятку довелося дмухнути за раз і взагалі що це за над-дур, якщо вже її пес почав з нею діалог.
- Реклама, в якій задіяні черепашки-ніндзя, які під соціальним тиском пропонували дітям замовити піцу, ніж спілкуватися з юним шкільним драг-дилером. Але блін, що заважає зробити і те й інше?
- Найпопулярніша реклама: дамочка на ім’я Еллі, яка сонячним днем тулить через крамниці, парки, супермаркети, звідусіль лукаво і нав’язливо пропонують дурь. Дивно, але посил наприкінці ролика роз’яснює, що місія цього відео полягає в тому, щоб показати, як багато разів за день можуть тиснути на 13-річного з пропозицією курнути дурі.
Анти-марихуанові лобісти робили все можливе, щоб зафіксувати визначення канабісу як небезпечної речовини, але поп-культура стала неухильно тягнутися до «зелених пасовищ». Після того як комерційний успіх канабісу під тиском 80-х став слабшати, наступне десятиліття за рахунок соціальної реклами зробило травичку темою ефіру номер один на кожному телеекрані країни. Зокрема, за допомогою скандалів навколо діячів у сфері кіно і музики. Річард Лінклейтер у 1993 культовим «Під кайфом і в сум’ятті» (Dazed and Confused) показав марихуану частиною мрій старшокласників. Пізніше, 1998-го Дейв Шапелл зняв фільм «Непропечений» (Half Baked), який створив певні канони жанру «стоунер-комедії» (stoner comedy), що дослівно перекладається як укуриш-комедія. «Непропечений» фактично відкриває шлях таким фільмам як “Торчки” (How High) і Ананасовий експрес (Pineapple Express). Нині в цьому жанрі славляться фільми «Великий Лебовські» (1998), «Гарольд і Кумар йдуть у відрив» (2004) і навіть «Третій зайвий» (2012).
Не дивно, що притулком прихильників конопель у 90-х стала хіп-хоп сцена, піонерами якої можна вважати Cypress Hill і Snoop Dogg. Марихуана почала фігурувати в натхненних хіп-хоп культурою фільмах, прим. «П’ятниця» (1995), а музичні кліпи реперів почали рясніти достатком щільно набитих косяків. Хіп-хоп індустрія, безсумнівно, мала монументальний вплив протягом 90-х з метою легітимації марихуани. Навіть відомі рок-виконавці того часу, такі як Black Crowes, Віллі Нельсон і О’Коннор, публічно віддали свій голос за коноплю.
Загалом, 90-ті стали яскравим і колоритним десятиліттям для канабісу. Хоча більшість офіційних даних вже вказували на необхідність відкрити двері канабісу в медичну сферу і почати легалізацію з відповідною метою, але жодне з того, що ми маємо на сьогоднішній день у штатах, не було б можливим без такого сильного тиску маскульту з кіно, музики та без такої сильної й абсурдної боротьби проти марихуани, вираженої в іронічних роликах, які, зі свого боку, зробили свій внесок у результат, наявний на сьогоднішній день.
